Батько захотів платити менше аліментів після переїзду дітей до Чехії, але спір «переїхав» разом з ними

Спори про аліменти можуть ускладнюватися, якщо після ухвалення рішення суду сторони або діти переїжджають до іншої країни. У такому разі постає питання, суд якої держави має розглядати подальші вимоги щодо аліментів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 серпня 2026 року у справі № 210/7205/25 розглянув питання міжнародної підсудності спору, в якому українським судом раніше були визначені аліменти, але на момент звернення з позовом про їх зміну мати та діти тривалий час проживали у Чеській Республіці.

Обставини справи

У листопаді 2025 року батько звернувся до суду з позовом до матері дітей про зменшення розміру аліментів.

Раніше, 27 серпня 2014 року, рішенням Дзержинського, нині Металургійного, районного суду м. Кривого Рогу з нього на користь матері було стягнуто аліменти на двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

У новому позові батько просив визнати та зарахувати добровільно сплачені ним за період із 1 липня до 31 грудня 2025 року аліменти у розмірі 154 700 грн, а також змінити спосіб їх стягнення — із частки доходу на тверду грошову суму. Він просив визначити аліменти у розмірі 7 000 грн на кожну дитину, починаючи з 5 листопада 2025 року.

Водночас на момент розгляду спору сторони та їхні діти проживали у Чеській Республіці. Це підтверджувалося, зокрема, документами про перетин державного кордону, страховими картками, договором оренди житла, довідками чеських навчальних закладів та довідкою з місця роботи матері.

Крім того, 13 жовтня 2023 року Районний суд у м. Трутнов Чеської Республіки визнав рішення українського суду від 27 серпня 2014 року.

Потім, 26 січня 2026 року Металургійний районний суд м. Кривого Рогу закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Суд виходив із того, що рішення про стягнення аліментів виконується на території Чехії, а сторони проживають там, тому позивачу слід звернутися з позовом до компетентного суду Чеської Республіки за офіційно зареєстрованим місцем перебування матері та неповнолітніх дітей.

Дніпровський апеляційний суд 7 квітня 2026 року залишив ухвалу без змін.

Батько подав касаційну скаргу. Він наполягав, що право на звернення до суду з позовом про зміну розміру та способу стягнення аліментів прямо передбачене статтями 181, 184, 192 СК України та не може залежати від проживання сторін за кордоном. На його думку, питання зміни розміру аліментів належить до компетенції українського суду, який ухвалив первинне рішення.

Також він вважав, що закриття провадження порушує гарантоване статтею 6 Конвенції право на доступ до суду, та просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мати заперечувала проти касаційної скарги. Вона зазначала, що сторони та діти постійно проживають у Чехії, де несуть витрати на житло, харчування, навчання, медичне забезпечення та інші потреби, а тому розгляд спору має відбуватися з урахуванням фактичних умов їхнього проживання.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що суд, встановлений законом, є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції, і саме він є компетентним здійснювати правосуддя за встановленою законом процедурою.

Суд зазначив, що під час вирішення питання про компетенцію суду у справі з іноземним елементом необхідно застосовувати спеціальні правила міжнародної юрисдикції.

Верховний Суд навів положення Закону України «Про міжнародне приватне право», який визначає, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

ВС вказав, що якщо спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і в міжнародно-правових договорах.

Суд зазначив, що суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов’язані з’ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов’язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом. Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами ЦПК України.

ВС вказав, що в питаннях компетенції у справі з іноземним елементом пріоритет має міжнародний договір.

Застосовуючи Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, Суд навів його положення про те, що обов’язок утримання між батьками та дітьми регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка має право на утримання. Компетенцію приймати рішення у таких правовідносинах має суд тієї Договірної Сторони, на території якої проживає особа, що має право на утримання.

Водночас Верховний Суд звернув увагу і на положення Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання.

Суд зазначив, що відповідно до статті 18 цієї Конвенції, у випадках, коли рішення прийнято в Договірній державі, у якій кредитор має звичайне місце проживання, провадження стосовно зміни рішення або прийняття нового рішення не може бути порушене боржником у будь-якій іншій Договірній державі доти, доки кредитор залишається проживати в державі, де було прийнято рішення.

ВС вказав, що у справі встановлено, підтверджено належними доказами (паспортами громадян України для виїзду за кордон, карткою страхування застрахованої особи «ВЗП ЧР» (загальна медична страхова компанія Чеської Республіки), договором оренди відповідачкою житла у м. Врхлабі Чеської Республіки, довідками чеських навчальних закладів про навчання неповнолітніх дітей сторін; довідкою з місця роботи відповідачки з чеській компанії, довідкою про перетин позивачем кордону) і позивачем не спростовано, що постійне проживання сторін у справі та їх неповнолітніх дітей є Чеська Республіка.

За таких обставин Суд погодився, що провадження у справі було обґрунтовано закрито, а позивачу роз’яснено необхідність звернення з відповідним позовом до компетентного суду Чеської Республіки.

Батько посилався на те, що суди не встановили його та матері звичайного місця проживання (habitual residence), а тимчасове проживання у Чехії саме по собі не є тотожним такому місцю проживання.

Суд зазначив, що ці доводи не приймаються, оскільки матеріалами справи підтверджено, що мати разом із неповнолітніми дітьми тривалий час проживає на території Чеської Республіки та підстав вважати, що таке проживання для неї є тимчасовим, судом не встановлено.

Окремо ВС розглянув довід про порушення права на доступ до правосуддя.

ВС вказав, що доводи касаційної скарги про позбавлення позивача права на доступ до правосуддя, що передбачено статтею 6 Конвенції, не є обґрунтованими, оскільки рішення про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права до суду, встановленого законом.

Таким чином, Суд виходив не з відсутності у позивача права вимагати зміни аліментів, а з того, що такий спір має розглядатися компетентним судом іншої держави.

Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу батька та без змін ухвалу Металургійного районного суду м. Кривого Рогу і постанову Дніпровського апеляційного суду.

Отже, ВС погодився із закриттям провадження в українському суді, оскільки встановлені обставини свідчили про постійне проживання матері та дітей у Чеській Республіці, а міжнародні правила визначення компетенції відносили розгляд спору про зміну аліментів до компетентного суду Чехії.

Джерело: SUD.UA