ВС пояснив, чому наявність аліментів на іншу дитину не зменшує автоматично розмір нових аліментів

У сімейних спорах питання аліментів часто виходить далеко за межі простого визначення суми виплат. Особливо гостро конфлікти виникають у ситуаціях, коли один із батьків уже сплачує аліменти на іншу дитину або заперечує батьківство до ухвалення рішення суду. Саме тоді сторони найчастіше сперечаються про те, чи може інша дитина автоматично зменшити розмір аліментів та з якого моменту виникає обов’язок їх сплачувати.

У постанові у справі № 404/969/24 від 7 травня 2026 року КЦС ВС сформулював важливі висновки щодо меж врахування попередніх аліментних зобов’язань та моменту виникнення обов’язку зі сплати аліментів.

Обставини справи

Позивачка звернулася до суду з вимогою про визнання батьківства та стягнення аліментів. Вона зазначала, що проживала з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, після чого народила сина. Водночас відповідач батьківство не визнавав, у зв’язку з чим відомості про батька дитини були внесені відповідно до частини першої статті 135 СК України — за вказівкою матері.

Вона просила визнати відповідача батьком дитини, внести зміни до актового запису про народження та стягнути аліменти у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили повністю. Суд визнав відповідача батьком дитини, змінив актовий запис про народження та стягнув аліменти з 7 лютого 2024 року — дня подання позову.

Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просив зменшити розмір аліментів до 1/6 частки доходу та визначити початок їх стягнення з моменту набрання рішенням законної сили. Свою позицію він обґрунтовував тим, що вже сплачує аліменти на іншу дитину у розмірі 1/4 доходу.

Позиція Верховного Суду

Суд нагадав, що при визначенні розміру аліментів першочергова увага має приділятися інтересам дитини.

ВС вказав, що відповідно до статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд окремо наголосив, що чинне законодавство не визначає, у якому розмірі мають стягуватись аліменти, закріплюючи виключно мінімальний розмір останніх.

Також Верховний Суд підкреслив, що суди, визначаючи розмір аліментів, мають враховувати вищевказані обставини у їх сукупності, перелік яких, своєю чергою, не є вичерпним.

ВС вказав, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання молодшого сина у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання старшої доньки, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька.

Таким чином суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу),  але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Додатково колегія суддів зауважила на необґрунтованість посилань заявника на законодавче обмеження можливості стягнення з нього на двох дітей за різними виконавчими листами половини заробітку, оскільки зазначені обмеження застосовуються виключно у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншого судового рішення про стягнення з відповідача 1/4 доходів на іншу дитину не зумовлювала обов'язку суду автоматично зменшити розмір аліментів, які підлягають до стягнення на іншу дитину.

Інше розуміння вищенаведеного призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів, зокрема, у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку (доходу).

При цьому Верховним Судом враховано, що згідно із частиною третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

Водночас це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Щодо дати початку стягнення аліментів Верховний Суд підтвердив усталену практику застосування статті 191 СК України.

ВС вказав, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Суд окремо відхилив доводи відповідача про те, що обов’язок зі сплати аліментів виникає лише після встановлення батьківства рішенням суду.

Відсутність судового рішення про встановлення батьківства та заперечення відповідачем цього факту не означають, що він набуває статусу батька лише з моменту ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та підтвердив правомірність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, визначивши датою початку такого стягнення саме 7 лютого 2024 року, тобто дату звернення до суду із позовом.

Суд сформулював важливу правову позицію, що наявність аліментів на іншу дитину не є автоматичною підставою для зменшення розміру нових аліментів, якщо платник не доведе свого майнового стану та інших обставин, які обґрунтовують таке зменшення.

Крім того, у справах про визнання батьківства аліменти присуджуються від дня подання позову, а не від дати набрання рішенням законної сили.

Джерело:SUD.UA