Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Увага, суд перейменовано з Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.
У цій справі ВП ВС вирішувала такі питання:
чи є встановлення законом шестимісячного строку відповідальності гарантією співмірності, що виключає необхідність застосування пропорційності у кожному конкретному випадку стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення;
чи існує можливість судової дискреції під час визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення з урахуванням нової редакції статті 117 КЗпП України починаючи з 19 липня 2022 року з урахуванням обставин цієї справи.
ВП ВС вирішила відступити від висновку КАС ВС, викладеного у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
За обставинами справи
Громадянка звернулася з позовом до акціонерного товариства, в якому просила стягнути на її користь компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, а також суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення.
Районний суд позов задовільнив частково.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду в частині стягнення з АТ вихідної допомоги та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення недоплаченої вихідної допомоги під час звільнення. Також апеляційний суд змінив рішення місцевого суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку пропорційно до задоволених позовних вимог.
Висновки ВС
Велика Палата ВС відмовила в задоволенні касаційної скарги громадянки, та залишила рішення судів без змін, навівши таке обґрунтування.
Ключовий висновок ВП ВС в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дає змогу застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Частина 1 статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності під час визначення остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Тож ВП ВС сформулювала такий правовий висновок:
обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати;
розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи;
під час здійснення такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Джерело: Юридична практика

