Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Увага, суд перейменовано з Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області
Фабула судового акту: У цій справі було розглянуто достатньо нове для української практики питання - спадкування кріоембріонів створених в ході програми штучного запліднення за життя спадкоємця - чоловіка, і забезпечення при цьому прав іншого з подружжя, пережившого спадкодавця - дружини. Треба зауважити, що це питання не врегульовано навіть на рівні загальних норм права, і тим паче - спеціальними нормами про спадкування.
Якщо коротко (бо справа тривала 2 роки), то батьки померлого сина, звернулись з позовом до медичних установ та до своєї невістки - про зобов`язання вчинити дії - а саме - зобов`язати медустанови надати їм документи, пов`язані зі зберіганням ембріонів їх померлого сина та відповідачки-невістки, а також передати їм на зберігання ембріони, встановити факт генетичного зв`язку між зазначеними ембріонами та позивачами, визнати право позивачів як подружжя на застосування допоміжних репродуктивних технологій (далі - ДРТ) через сурогатне материнство за допомогою вказаних ембріонів.
Це супроводжувалось похідними вимогами - зобов`язати медичну клініку вжити заходи щодо забезпечення права позивачів як подружжя на застосування ДРТ через сурогатне материнство за допомогою спірних ембріонів, визнати право позивачів на подальшу реєстрацію факту народження дитини, яка народиться за допомогою застосування ДРТ через сурогатне материнство за допомогою цих ембріонів, як батьків дитини батька та матері.
А пояснювали вони тим, що ще за життя син перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою - і подружжя уклало договір з медичним центром щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, відповідно до цього договору було проведено процедури екстракорпорального запліднення та здійснено кріоконсервацію ембріонів.
Після смерті сина дружина померлого - відповідачка відмовилась від спадкових прав та склала власноручну розписку про відмову від будь-яких майнових та немайнових претензій до позивачів.
Внаслідок цього вони вважали себе єдиними спадкоємцями за законом, а отже - успадкували як майнові, так і немайнові права, включно з правом на розпорядження ембріонами, створеними з використанням генетичного матеріалу їхнього сина.
Позивачі пояснювали - що внаслідок віку не мають можливості мати власних дітей з огляду на фізіологічні причини. У зв`язку з цим, вони мають намір використати заморожені ембріони для здійснення штучного запліднення яйцеклітини сурогатної матері.
Відповідачка - невістка, діючи за представництва адвоката заперечувала проти позову. Вона пояснювала, що по-перше, відомості, які є підставами позову та заперечень на нього становлять лікарську таємницю, а її розголошення порушуватиме її право на повагу до приватного життя. По-друге, процедуру перенесення ембріону (запліднення) планувалось здійснити у березні 2022 року, проте через початок повномасштабної агресії було відкладено. Згодом чоловік відповідачки помер. Після його смерті батьки чоловіка неодноразово вимагали від неї розморозити ембріони та народити їм онука під погрозами позбавити її будь-якого спірного майна, нажитого з її померлим чоловіком. Відповідачка, перебуваючи у стані сильних душевних хвилювань через смерть чоловіка, не бажала народжувати дитину в такому стані. В подальшому вона дійсно відмовилась від спадщини після смерті чоловіка на користь позивачів, проте грошові кошти за це не одержувала.
Представник невістки наполягав, і його доводи були цілком слушними - що ембріони не є об`єктами цивільного права, не зазначені в якості таких об`єктів у ст. 177 Цивільного кодексу України та їх доля не може вирішуватись в судовому порядку. Ембріони та репродуктивні клітини є засобом реалізації особистих немайнових прав подружжя на материнство й дитинство й особистих немайнових прав людини. Відповідно до Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09вересня 2013 року №787 право власності на біоматеріал належить пацієнтам, а медичний заклад лише здійснює його зберігання. Відповідно до ст.1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, особисті немайнові права, тому позивачі не могли успадкувати жодних прав відносно ембріонів, культивованих за біологічного матеріалу їх померлого сина та відповідачки. Спірні ембріони є складовою особистості відповідачки-невістки, яка не надавала згоди на їх використання позивачами, тому ці ембріони не можуть бути використані для програм лікування позивачів. Крім того, використання сурогатного материнства можливе лише за медичними показаннями, а не через бажання позивачів мати дитину після смерті їх сина.
Адвокат невістки наголошував, що рішенні Європейського Суду з прав людини від 12 листопада 2019 року у справі №23038/19 «Landzman проти Франції» зазначено, що право особи вирішувати, як і коли стати батьком, не передається від сина до матері, а ст.8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод на гарантує права стати дідусем чи бабусею. Також, представник відповідачка звертав увагу на рекомендації Європейської асоціації репродукції людини та ембріології, заснованої у 1985 році, комітет з етики і права якої у разі смерті одного з подружжя гамети чи ембріони можуть бути надані в розпорядження лише партнеру, що вижив, а думка батьків померлого в цьому питання не має враховуватись. Партнер має використовувати гамети чи ембріони лише для власного відтворення. Треті особи не можуть продовжувати батьківський проект, в якому вони не брали участь. Також представник відповідачки посилався на Конвенцію про права людини в біомедицині (1996 року) та офіційну позицію Української асоціації репродуктивної медицини. На звернення Міністерства охорони здоров`я у 2020 році Українська асоціація репродуктивної медицини зазначила, що, на її думку, у разі смерті одного з власників кріокнсервованого матеріалу при проведенні процедури лікування безпліддя із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, право власності на цей матеріал повністю переходить до іншого члена подружжя і він має право на продовження лікування обраним методом. Щодо відсутності статусу спадщини у таких ембріонів, і неможливості спадкування - наголошувалося і у листі Мін’юсту, який було додано до матеріалів справи. У справі також планувалося проведення судово-генетичної експертизу для встановлення наявності генетичного зв'язку між ембріонами та позивачами, але зважаючи на ризики для ембріонів в процесі проведення експертизи (неможливість гарантувати що вони не втратять свої властивості після розмороження, та відділення клітин) - експертизу було вирішено не проводити.
Водночас, Центральний районний суд міста Дніпра, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Суд вказав: що задоволення позову в повному обсязі може призвести до порушення прав та законних інтересів відповідачки-невістки як співвласника спірних ембріонів. Таким чином, керуючись принципом справедливості, з метою забезпечення рівності та збалансованості прав та законних інтересів позивачів як єдиних спадкоємців після смерті сина, обґрунтованим та законним буде задоволення позовної заяви частково, а саме в частині кількості кріоконсервованих ембріонів, які надаються позивачам для штучного запліднення та застосування процедур ДРТ.
Так, суд фактично “розділив” кріоембріони, і три з них зобов’язав передати з медустанови позивачам, для можливості проведення штучного запліднення з використанням сурогатного материнства.
При вирішення позовних вимог суд взяв до уваги і існуюче в Україні регулювання процедури ДРТ, і наукові висновки висловлені у наукових роботах.
Так, сфера допоміжних репродуктивних технологій в Україні регламентується відповідними положеннями, які закріплені в Цивільному кодексі України, Сімейному кодексі України, Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», наказі МОЗ N?787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» та наказі МОЗ №579 від 19.11.2004 «Про затвердження порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показниками за бюджетні кошти».
Суд - базуючись на цьому констатував, що відповідно до договорів на зберігання кріоконсервованих ембріонів з медустановами - ембріони (біологічний матеріал) визначаються як об`єкти права власності.
Крім того, суд враховав, що відповідно до п.п. 3 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство)» у разі смерті або оголошення судом померлою особи, репродуктивні клітини якої зберігаються відповідно до законодавства, їх безоплатне зберігання відповідно до цього Закону здійснюється протягом трьох років з моменту смерті такої особи або оголошення судом її померлою. Після закінчення цього строку подальше зберігання таких клітин може бути продовжене за рахунок іншої особи, визначеної у заповіті особи щодо власних репродуктивних клітин, які зберігаються відповідно до законодавства, на випадок її смерті або оголошення судом її померлою.
Суд також відзначив (що також, в принципі, логічно), що у разі віднесення ембріонів до особистих немайнових прав, нерозривно пов`язаних з особою, ці права в однаковій мірі стосуватимуться як невістки, так і померлого сина. Тому за відсутності розпорядження чоловіка про використання такого немайнового права у випадку смерті, будь-які подальші дії зі спірними ембріонами будуть неможливі як для невістки, так і для батьків померлого сина.
Отже у цій справі: Заперечення відповідачів щодо відсутності у позивачів медичних показань для застосування допоміжних репродуктивних технологій не враховувались - з огляду на те, що суд вирішує юридичне питання щодо можливості використання позивачами спірних ембріонів для таких технологій, а не визначає наявність чи відсутність підстав для застосування відносно позивачів програми допоміжних репродуктивних технологій, що не відноситься до компетенції суду, та становить предмет спеціалізованої медичної практики.
Оскільки питання посмертного використання кріоконсервованих ембріонів зачіпає делікатні моральні, етичні та правові аспекти, а чинне законодавство України не містить чіткого регулювання таких правовідносин, Суд застосував широкий підхід до оцінки можливості відновлення прав позивачів. При цьому суд враховує необхідність забезпечення балансу між приватними інтересами позивачів, які прагнуть реалізувати спадкові права та продовжити рід свого сина, та особистими немайновими правами невістки, зокрема її правом на вільне розпорядження репродуктивними правами, гарантованим статтею 8 Європейської конвенції з прав людини та статтею 3 Конституції України.
Суд також застосував аналогію права, вказавши, що оскільки Сімейним кодексом України прямо не врегульовано відносини щодо переходу порядку права на розпорядження кріоконсервованими ембріонами, створеними подружжям за життя одного з подружжя, до них мають застосовуватися норми цього Кодексу та загальні засади сімейного законодавства, які регулюють подібні відносини (аналогія права). Зокрема, це стосується норм про застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123 СК України), загальних засад захисту сімейних прав та інтересів (ст. 15 СК України). Застосування аналогії права дозволяє позивачам як спадкоємцям реалізувати документально підтверджений прижиттєвий намір померлого щодо продовження роду через використання створених ембріонів. Таке застосування відповідає принципам справедливості, гуманізму та захисту фундаментальних репродуктивних прав сім`ї згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду щодо заповнення прогалин у законодавчому регулюванні.
З приводу можливого порушення права відповідачки-невістки, на повагу до приватного життя, гарантованого ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Суд вказав - що вона сама стверджувала про її можливе бажання в подальшому використати ембріони для продовження програми лікування за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, що є можливим при частковому задоволенні позовних вимог.
Також, суд враховав, що невістка добровільно відмовилась від свої частки спадщини за законом після смерті її чоловіка.
А вимоги про визнання права батьків сина як подружжя на подальшу реєстрацію акту народження дитини, яка може народитись з використанням допоміжних репродуктивних технологій через сурогатне материнство з використанням спірних ембріонів, як батьків дитини, матері та батька Суд визнав похідними вимогами, які підлягають задоволенню на підставі ст. 123 Сімейного кодексу України.
Джерело: Протокол
_03_03.png)
